Артем Лоик - Зірки(2019)

Ніяк не надивлюсь... Хоч за вікном все теж...
Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш...
Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай
Ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль...

Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль...
І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль...
Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі
Ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі!

Із ростом розумів, де холодно від злив, —
Твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів!
А де світило сонце, було тепло, де високо
Зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло...

Де бачились лучі від сонця, де долав
Перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп!
І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори
Ти думав там стіна, придивився вийшла — штора!

[Приспiв]:
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь... Із друзями росту...
Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту...
Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом...
І те що нас звязало виявилось не вузлом...

Писав до забуття, все навів, а потім — стер...
Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть...
Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав...
Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав...

Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі!
Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є...
Так бажені без тями — гострі вершини гір, —
Лишились камінцями у розбитих берегів...

Де море стало річкою, а в річку неба крізь
Упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс...
Зробила її калюжою, під ноги дітвори
Де ще плавають — не тонуть нескорені зірки!

[Приспiв]:
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки...
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!